Де чекати головного удару? Аналізуємо можливі напрямки наступу РФ та загрозу від 400 тисяч новобранців
Published on HivePostify by @budmo2022 · Mon Aug 31 2026
Знаєте, останніми днями я просто не вилізаю з новинних стрічок. П'ю вже третю чашку кави за ранок і намагаюся зібрати до купи всі ті аналітичні прогнози, військові інсайди та експертні думки щодо того, де ж росія готує свій наступний великий удар. Це важка, емоційно виснажлива тема, від якої часом хочеться сховатися десь далеко, але реальність не зникає, якщо просто заплющити очі. Тому я вирішив сісти, глибоко вдихнути, відкинути зайві нерви та спробувати розібратися в фактах, які ми маємо на сьогодні. Давайте поговоримо відверто, як дорослі люди: без паніки, але й без рожевих окулярів. Перше, що постійно крутиться в голові і не дає мені спокою — це їхній мобілізаційний ресурс. Усі ми чудово розуміємо, що так звана "прихована мобілізація" в Росії ніколи не зупинялася. За різними об'єктивними оцінками, за останній час вони змогли назбирати, більш-менш навчити та екіпірувати приблизно 300–400 тисяч нових солдатів. Тільки вдумайтесь у цю цифру. Це величезна, просто колосальна маса людей. Так, ми звикли сміятися з їхніх "мобіків", з іржавих автоматів, відсутності броні чи дефіциту сучасної техніки. Але давайте будемо чесними перед собою: ця сіра, безлика маса наступає, вона стріляє, і вона здатна неймовірно виснажувати нашу оборону. Триста-чотириста тисяч — це саме той резерв, який дозволяє їхнім генералам грати в дуже широку гру, розтягуючи лінію фронту і тестуючи наші нерви на міцність. Вони вже давно змінили тактику. Замість гарних танкових колон, які ефектно палали у 2022 році, вони використовують тактику "м'ясних штурмів" малими піхотними групами. І ця величезна кількість новобранців — це ідеальне паливо для такої безжальної стратегії, де життя їхнього ж солдата не коштує абсолютно нічого.
[Джерело](https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3586878-zahoplena-vijskova-tehnika-rosian-pidzivila-kontrnastup-ukraini-wsj.html)
Я уважно проаналізував купу свіжих статей, звітів Інституту вивчення війни (ISW) та висловлювань як наших, так і західних військових. І знаєте, вимальовується досить тривожна, але цілком зрозуміла картина. Головним театром бойових дій, тією самою нещадною "м'ясорубкою", залишається Схід України. Росіяни, схоже, остаточно зациклилися на Донбасі. Експерти в один голос твердять, що найгарячішими точками найближчим часом залишатимуться Покровський, Костянтинівський напрямки та район Добропілля. До речі, щодо Добропілля: читав нещодавно розбір, де багато аналітиків схиляються до того, що саме там може розгорнутися новий масштабний наступ. Їхня логіка проста: вони хочуть перерізати наші ключові логістичні маршрути і вдарити по флангах нашого угруповання. Вони пруть вперед, стираючи міста з лиця землі, не рахуючись із жодними втратами, намагаючись намацати найменші слабкі місця в нашій обороні. Для них захоплення Донецької області в її адміністративних межах — це політичний фетиш, заради якого вони готові покласти сотні тисяч своїх солдатів. Але тут починається найцікавіше — велика психологічна та стратегічна гра. Пам'ятаєте постійні розмови про можливий повторний наступ на Київ чи Чернігів із території Білорусі? Я дуже уважно перечитав думки західних експертів з цього приводу. Наприклад, французький аналітик Клеман Молен чітко відзначає, що наш північний кордон зараз укріплений настільки потужно і продумано, що для успішного наземного наступу на столицю Москві знадобилися б роки і залучення сотень тисяч військових суто на цей один напрямок. Тож стратегічний, глибокий марш-кидок на Київ прямо зараз виглядає як абсолютне самогубство для їхньої армії. Проте, не поспішайте розслаблятися і видихати. Наше військово-політичне керівництво відкрито попереджає, що росія розробляє плани операцій зі створення так званих "буферних зон" у Чернігівській та Сумській областях. Мета цьог�� "північного сценарію" вкрай цинічна і прагматична: вони навіть не сподіваються взяти великі міста на півночі. Їхня головна задача — змусити наш Генштаб нервувати, розтягнути лінію фронту і, що найголовніше, змусити нас перекинути дорогоцінні, загартовані в боях резерви зі Сходу на Північ. Це класичний відволікаючий маневр, підкріплений реальним пролиттям крові. Не варто забувати і про Харківщину. Ситуація там залишається вкрай динамічною. За даними аналітиків, росіяни постійно намагаються закріпитися в районі Козачої Лопані, тиснуть на Куп'янському напрямку. Але що мене особисто дуже тішить — це не гра в одні ворота. На тому ж Лиманському чи Слов'янському напрямках наші хлопці не просто сидять у глухій обороні, а й успішно контратакують, покращуючи свої позиції та розширюючи "сірі зони", виявляючи слабкі місця вже у ворожій обороні. Джерело Якби мене зараз попросили взяти червоний маркер і намалювати на звичайній паперовій серветці можливу карту російського наступу на найближчі місяці, я б зобразив її так. Уявіть собі величезного, але дещо неповороткого спрута. Його найбільше, найважче щупальце продовжує монотонно і несамовито бити в одну точку — це вісь Покровськ-Добропілля-Краматорськ. Саме туди вони кинуть левову частку своїх "мобілізаційних 400 тисяч", кидатимуть їх хвиля за хвилею, немов у піч, намагаючись проломити нашу фортецю. Це буде їхній основний, найкривавіший та найпотужніший вектор тиску. Тим часом, інші, дещо менші щупальця почнуть нервово і хаотично смикатися вздовж усього нашого північного та північно-східного кордону. Це будуть постійні локальні, але дуже болючі удари по прикордонню Сумщини, спроби диверсійних проривів на Чернігівщині, нескінченні артилерійські дуелі та спроби просунутися на півночі Харківщини. На моїй імпровізованій карті це виглядало б як серія десятків дрібних червоних стрілок, що створюють ілюзію глобального наступу з усіх боків. Вони хочуть, щоб ми дивилися на ці стрілки скрізь, що�� ми розпилювали свої сили по всій тисячокілометровій лінії фронту, замість того, щоб тримати залізобетонний кулак оборони на головному напрямку їхнього удару. Чи зможуть вони успішно реалізувати цей план? Я довго думав над цим. На мою думку, дуже багато що залежатиме від їхньої логістики та від нашої внутрішньої стійкості. Ці сотні тисяч новобранців треба не просто одягнути і дати їм зброю. Їх треба привезти на фронт, їх треба щодня годувати, їм потрібні тонни снарядів, мільйони літрів палива, медикаменти, евакуація. А логістика ніколи не була сильною стороною російської армії. Сучасна війна — це війна інтелекту, логістики, ресурсів і технологій, а не лише сліпої кількості живої сили. І хоча ворог величезний, його архаїчність управління, корупція та неповороткість часто грають саме нам на руку. Ми вже не раз бачили, як їхні "геніальні" наполеонівські плани розбивалися об характер і мотивацію наших воїнів. Підбиваючи підсумки своїх сьогоднішніх роздумів, хочу сказати вам одне: ми маємо бути готові до того, що попереду надзвичайно важкі, виснажливі місяці. Ми з вами втягнуті в жорстокий марафон на виживання, де ворог свідомо робить ставку на наше виснаження — фізичне, моральне, економічне. Вони чекають, що ми зламаємося першими. Але знаєте, я глибоко вірю в нашу здатність адаптуватися до найгірших сценаріїв. Ми навчилися бачити їхні плани наскрізь ще до того, як вони починають їх реалізовувати на полі бою. А як ви гадаєте, друзі? Чи наважаться російські генерали на ще одну гучну, але потенційно самогубну авантюру на півночі нашої країни, чи все ж таки кинуть усю свою зібрану "орду" виключно на штурм донбаських фортець, сподіваючись задавити нас там масою? Пишіть свої думки та прогнози в коментарях, мені дійсно цікаво почути ваш особистий аналіз цієї непростої ситуації. Тримаймо холодний розум і не втрачаймо віри.
Tags: #hive-165469#ua