Професія росте з середини серця.
Published on HivePostify by @nadin-zakrevska · Sun Aug 16 2026
Люблю і одночасно ненавиджу свою професію. Так, після закінчення університету я взагалі заховала глибоко в шухляду свої дипломи і працювала у відомій компанії з продажу побутової техніки. Там були свої злети і падіння, але кожен день приносив екстаз при продажі чогось дорогого і цінного. Для продавця це певна залежність, яка дає заряд енергії і впевненість у собі. Повірте, добрий продавець може продати не просто ручку, а справжнє повітря. І я знаю, про що кажу — згодом ми його дійсно продавали. Головне, щоб покупець вірив у власні переваги, а не у вигоду продавця. Але я пишу зовсім про іншу професію — педагога. Тому що я з дитинства мріяла бути вчителькою. Як моя бабця Оля.
І якщо порівняти продавця і вчителя, то однозначно вчитель на кілька щаблів вищий інтелектуально, але є й дещо подібне. Вчитель щодня продає свій урок за копійки, а продавець може продати товар, за який отримає більші бонуси чи премію. Вчитель має щодня терпеливо повторювати одне й те саме, щоб через якийсь час отримати віддачу у вигляді дитячих знань. У продавця є план, є товар — і вперед шукати покупців. Можна за пів місяця зробити план, а потім просто ходити на роботу.
Ми так і робили. Зараз, мабуть, усе по-іншому — пройшло майже 20 років, на хвилинку! Я мала хороших учителів у продажах, ми допомагали один одному. У чоловічому колективі легко працювати за певних умов: якщо в тебе ні з ким немає особистих стосунків, є певна дистанція, а ти — гарненька дівчинка і маєш власні козирі. Хоча після розмов на перерві мені здавалося, що вони мене усі роздягали поглядом, іноді пропонували провести ніч, а похід на пиво закінчувався міцними спиртними напоями. Але це був досвід і певна свобода від канонів освіти.
У школі вчитель має бути прикладом для усіх: учнів, їхніх батьків, дирекції і колег. Це накладає певну заборону бути собою, поводитися вільно в приватному житті. Завдяки або на превеликий жаль, технології принесли вседозволеність: хтось може просто зробити фото, відео і розповсюдити його через інтернет. Вчитель вивчає своїх вихованців протягом років, у той же час продавець виконав певну функцію зістиковки з клієнтом і товаром — і зник з його життя.
Найбільше мені подобається з дітьми щось створювати з матеріалів і розвивати їхню творчість. У ці моменти між нами створюється певний місток дружби, і діти починають трохи більше довіряти. На крайньому такому творчому занятті один із хлопчиків невимушено сказав, що я найдобріша вчителька з усіх, кого він знає. Такі слова діють на мене сильніше, ніж будь-який сертифікат підвищення кваліфікації.
А потім інший хлопчик, який кілька годин влаштовував нам шоу з емоційних гойдалок (то весело сміявся, а потім різко плакав до істерики)... Так от, він розповів, як тато його б'є сильно ременем. Видно, дитина не мала кому це розповісти. От що думають його батьки? Хлопчик просто звик до цього: б'ють, бо дуже нечемний. Інші діти відверто знущаються з нього, можливо, відчуваючи те, що за дитину ніхто не заступиться. Я думаю, що якщо вдома дитину принижувати, то і в колективі він буде отримувати цькування, бо просто не вміє емоційно стримуватися.
Діти сиділи в колі й мовчали. Зараз уже рідко можна почути про таке «виховання». Тишу розбавила дівчинка, сказавши, що її вдома батьки виховують словами, пояснюю��ь, і вона все розуміє. Це справді був емоційно важкий день: розбиратися в дитячих травмах і пояснювати одному, що цькування — це погано, а іншому, що потрібно стримуватися і не реагувати на все довкола так емоційно. Хоча це мали пояснити батьки вдома.
А я згадувала, як раніше сварилася зі своїм сином і питала себе, як йому доводити інформацію — через голову чи через дупу? ;) Я також робила власні помилки у вихованні — просто через брак досвіду, втому, безсилля. Зараз мій син спілкується зі штучним інтелектом, запитує в нього про якісь важливі проблеми, ділиться секретами, навіть перевіряє мої слова на достовірність. Такий час, такі діти. Але ШІ не може дати тепла і ласки, яку дають батьки. І ляпасів теж (я жартую). Напевно, саме тому я й люблю, і ненавиджу свою професію водночас — бо щодня проживаю разом із дітьми їхні болі й травми, пропускаючи все через власне серце.
Tags: #hive-165469#ua#thoughts#ecency#life#family#women#story#pedagogy